«Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»»

- 2 -
а в місті вічність минаєне так, як він загадає.(Балконне крило ажурней сентиментальне, мов танґо,обжив бароковий янгол —створіння пухке й безжурне).І взявши голову в руки,він крикне собі з розпуки:«Чого я марную роки?!Візьму попід руку Юзьку,піду в пивничку на Руську,забуду святі мороки!Забуду святі мороки…»АЛХІМІЯВ реторті вариться коктейль —твоя й моя першооснова,якої давній менестрельшукав із музики і слова, —в реторті вариться коктейль(oh, yes, my baby!).Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель!Я сплю на небі!Та будні стомлено шиплятьв розпечених побитих тиглях,і в суміші отій киплятьсполуки спогадів застиглих.Коли крізь будні ти пройдеш, —чи ж обійдешся без подряпин?Коли в букетах подаєшнадії, від сльоти продряглі,та от впадеш з високих веж(oh, yes, my baby!),побачиш — на землі живеш,а зірка в небі!Але всі рани заживуть,смараґдами всі сльози стануть,коли цілунки проженутьслова олжі — поза вустами.І павутинки наших душзнайдуть свою першооснову,немов пелюстки наших руж— розкриються цнотливо знову:«Це ти?» — «Це я, твій сум і щем…»(oh, yes, my baby!) —я загорну тебе плащем,немов на небі…РОМАНС МАРТОПЛЯСАЯ стужився. Я, мов кінь, погриз вудила —відступи, бідо гірка й мороко:десь любов моя на Ринку заблудила,десь отам,              між ренесансом і бароко…Я стужився. О подайте катеринку!Про гризоту вам заграю, про утому;десь любов моя пропала серед Ринку,між перекупками, три століття тому…Може, знову кокетує з різниками,що, ножі об фартухи повитиравши,височіють, наче брили, над лотками,мружать очі, мов коти, на неї завше?Може, спритний зеленяр за стиглі вишнірве із неї грішну ягоду цілунку?Чи хитрун-купець в єдваби пишніокрутив мою зрадливу юнку?Ах, на Ринку — всі спокуси світу…Там таке побачиш — не насниться!Може, мою діву чисту й світлузаманили в Чорну Кам'яницю?Чи й сама вона закам'яніла,і тепер стоїть собі — Діана!І ночами шле камінні стрілив мої вікна, втрачена й незнана.Тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,тра-ля-ля, тра-ля-ля-ля,тра-ля-ля, леле, дана-дана!..БЛАГАННЯ МАРТОПЛЯСАБратове, до вогню мене прийміть,подайте хліба чесний почастунок —я йду давно, а клич нічних вістунокмертвить і воскрешає водномить.Я виміняв на вітер срібло й мідь,я став недоторканний, мов цілунок.Я йду і на плечі моєму клунок,і ви мене, братове, обійміть!..Я не навчу вас жити на землі,збирати мед і стригти череду,додаючи рублі та мозолі.По гострім путівцю, мов по мечу,до ваших жител радісно прийдуі невблаганну зірку засвічу…БАЛАДА ПОВЕРНЕННЯ
- 2 -