«Суперклей Христофора Тюлькіна, або “Вас викрито - здавайтесь!”»

- 3 -

Чоловiка вона вирiшила не турбувати — вiн вiдсипався пiсля другої змiни. "Та й чи варто казати йому? — засумнiвалася Лукерiя Лукiвна. — Напевне, я просто забула, куди все це подiвала. Мабуть, у мене знову погiршилася пам'ять". I вона вирiшила перед роботою зазирнути до лiкаря, до якого вже колись зверталася.

Лiкар дуже уважно вислухав скарги й заходився обстежувати вiдвiдувачку. Вiн довго вдивлявся в її очi, вiдтягуючи то верхнє, то нижнє вiко, стукав гумовим молоточком Лукерiї Лукiвнi то по правому, то по лiвому колiну, й вiд того в неї так смiшно дригалися ноги, що вона ледь стримувалась, аби не розреготатися. Пiсля цього лiкар кiлька хвилин водив перед самiсiньким носом Лукерiї Лукiвни вказiвним пальцем.

Скiнчивши нарештi обстеження, вiн трохи походив кабiнетом, раз по раз зиркаючи то на стелю, то на пiдлогу, то за вiкно, а тодi сказав:

— Я нiчого у вас не знайшов. Ви — цiлком здорова жiнка. А забудькуватiсть притаманна в тiй чи iншiй мiрi всiм, навiть менi. Я порадив би вам завести спецiальний зошит i надалi записувати в нього, що й куди ви кладете чи ставите. Це, гадаю, допоможе вам зосередитись i тренуватиме вашу пам'ять.

Висновок i порада лiкаря заспокоїли Лукерiю Лукiвну, й вона весело поспiшила на роботу. А наступного дня придбала зошит, розлiнiювала його на двi колонки й пiдписала: над лiвою — "ЩО", над правою — "ДЕ".

- 3 -