«Мерці»

- 7 -

— Завтра я маю їхати у відрядження. Я б змогла підійти до вас через місяць — зараз у мене багато роботи.

— Довго! — зітхнула Ліліана. — Але менше з тим, ми на вас зачекаємо. Отже, домовились — за місяць ви у мене?

Жінки попрощалися. Віра ще посиділа в ресторані, обмірковуючи зустріч, поки не дійшла рішення, що те, що трапилося, — це шанс змінити життя.

І ось тепер вона стояла перед аґенцією і нервово поглядала на годинник. За п’ятнадцять до дев’ятої Віра відчинила важкі дубові двері з табличкою «Відділ культури».

Три пари очей одразу ж втупились у неї. У великій кімнаті за скляними перегородками, як риби в акваріумах, сиділи три жінки. До внутрішньої кімнати з табличкою «Шеф-редактор» вела зелена килимова доріжка. Всі три жінки були приблизно одного віку з Вірою. Вона приязно усміхнулася до них і рішуче увійшла до приймальні.

За білими дверима була справжня оаза — невелика світла кімната, заставлена вазонами з японськими карликовими деревами, кілька круглих акваріумів на високих кованих підставках з «золотими» рибками та картини на стінах (переважно — добре зроблені копії Бройґеля) створювали особливий екзотичний затишок. За деревами, акваріумами та картинами Віра не одразу помітила у кутку секретаря. Спершу вона від чула на собі його погляд. Оточений майже з усіх боків вазонами, за білим столом сидів тендітний молодик у бездоганному сірому костюмі й уважно дивився на Віру.

— Мені було призначено на дев’яту, — сказала вона.

— Зачекайте, будь ласка, Ліліана Олегівна вас за просить, — привітно промовив молодик, вказуючи їй на стілець. До зустрічі лишалося ще п’ять хвилин.

Екзотична приймальня розслабляла. Віра навіть відчула дрімоту і легкий головний біль. Сидіти навпроти занадто уважного молодика і мовчати було неприємно, але Віра намагалася відігнати неґативні відчуття. Врешті, вона так довго мріяла потрапити сюди. Після надмірної розкутости телевізійників підкреслена офіційність і тиша аґентства здавалися їй майже священними. Молодик щось набирав на комп’ютері, його тонкі пальці швидко відбивали ритм.

Віра помітила, що нігті його акуратно підфарбовані блідо-молочним, майже непомітного тону, лаком.

Рівно о дев’ятій секретар зайшов до кабінету. За хвилину він запросив Віру.

- 7 -