«Мерці»

- 6 -

«Мені — як завжди!» і пройшла до зали. З нею віталися, вона посміхалася до всіх, не зупиняючись, не вступаючи в необов’язкові балачки — їй хотілося скоріше випити склянку прохолодного соку фреш, яка вмить з’явилася на її столику, щойно вона наблизилася до нього. Працювати з постійними клієнтами тут уміли.

Не встигла Віра зробити ковток, як у дверях зали з’явилася знайома постать, і Віра незадоволено насупилася: «Ну, цей вже точно не промине!» Справді, котячою ходою до неї наближався давній знайомий, новітній «папараці» на прізвисько Дон Педро.

— Ну що, Вірунчик, — одразу почав він свою звичайну пісню, з якою звертався до всього, що пересувалося й мало необережність носити спідницю. — Може, візьмемо тут по бройлерку — і до тебе?

— Краще — до тебе! — відказала Віра. — Вагітній Аллочці треба гарно харчуватися, та й тесть, гадаю, не відмовиться підтримати компанію.

— Ну от, ти завжди знайдеш чим зіпсувати свято душі! До речі, я сьогодні перехопив на рекламці пару тисяч, так що ти подумай!

— Добре, — пообіцяла Віра, — я поки подумаю і пообідаю, а ти, будь ласка, іди накресли пару формул.

- 6 -