«Мерці»

- 5 -

Підсвідомо Віра шукала виходу. Всі шанси вона намагалася використовувати, але той, єдиний, поки що не траплявся. І от рівно місяць тому, після важкого, ніби віз, який вона тягнула пластиліновою дорогою, інтерв’ю з депутатом, вона зайшла пообідати до Прес-клубу. Це було її звичайне місце побачень із друзями та надійний прихисток від набридливих прихильників — туди пускали тільки за посвідченнями. Затишна кав’ярня приваблювала газетярів та телевізійників ще й своїм незвичайним меню. Наприклад, борщ тут мав назву «Борщ у поміч!», смажені ковбаски йменувалися «Рука Москви», а смачна велика відбивна, яку Віра зазвичай замовляла після овочевого салату «Дебати», проходила під кодовою назвою «Наших б’ють!» На стінах красувалися вирізки статей, карикатури та смішні заголовки з відомих газет. Офіціанти, бармен та господар ресторану завжди приязно віталися з нею і ніколи не підсажували за її столик інших клієнтів — це було табу: Віра не любила спілкуватися під час обіду.

Того дня, зайшовши до Прес-клубу, вона невдоволено зітхнула — майже за кожним столиком сиділи знайомі та напівзнайомі, зала була сива від тютюнового диму. Після мерзотної ковзанки, якою здалося інтерв’ю, Вірі не хотілося ні з ким розмовляти. «Ваш столик вільний, пані Віро!» — приязно звернувся до неї адміністратор. Знесилена Віра жестом показала:

- 5 -