«Мерці»

- 116 -

Ананас з’їла у три роки, і то випадково — з післявоєнної посилки, а от і досі пам’ятаю. Невже й на одрі згадається той ананас? Як гадаєш?

— Я куплю вам ананас.

— Ой, та нашо вона мені, та гриза гамериканська!

Це я так, для розмови… Щось сумно мені, хлопе.

Переписати на тебе квартиру, чи шо? Тільки обіцяй не пропити! Ой, не пий, ой, не пий! Кажуть, усі писатєлі — алкоголіки. Не живеться їм чомусь, нудять світом.

— Та який же я «писатєль»? Не хвилюйтесь, я скоро влаштуюся на гарну роботу.

— Оце — діло. А там, бач, і з дівкою якоюсь зведешся. Чи то з муляром, чи, краще, з поварихою — ближче до їжі. Борщ гарячий їстимеш кожного дня.

— Гарна перспектива…

— Атож! Думай, хлопе, думай. А з тою мотькою не валандайся більше, у неї панчохи рвані — це для жінки недобре.

«Мотьками» вона називала усіх жінок, що інколи зазирали до нього. Остання «мотька» — навколо літературна панянка — випила вранці півпляшки баби Дусиної наливки, і та її надовго запам’ятала.

— А скажіть, що то за жінка — наша сусідка, теж «мотька»? — наважився запитати Стас.

— На ту й не поглядай, — махнула рукою Місіс Гад сон. — То жінка «свєтська», не для тебе зроблена. Я про неї майже нічого не знаю — вона весь час десь бігає, уся в дєлах… Порядна…

- 116 -