«Мертва зона»

- 4 -

— Шкода, — сказав незугарний хокеїст. — Я ж його навіть не бачив. Малим не місце там, де грають у хокей. Таке правило. — Він розгублено озирнувся, шукаючи підтримки.

— Джонні… — покликав Чак. Йому не подобалися хлопчикові очі. Вони були тьмяні й відчужені, далекі й холодні. — З тобою все гаразд?

— Більш не заряджайте його, Чаку, — повторив Джонні, сам не тямлячи, що каже, й думаючи тільки про кригу — чорну кригу. — Вибух… Кислота…

— Може, відвести його до лікаря? — обернувся Чак до Білла Гендрона. — Верзе казна-що.

— Зажди, хай оговтається, — порадив Білл.

Вони дали Джонні оговтатись, і в голові у нього справді проясніло.

— Усе гаразд, — пробурмотів він. — Пустіть, я встану.

Тіммі Бенедікс і досі дурнувато посміхався, бісів поганець. І Джонні вирішив, що втре Тіммі носа. На кінець тижня виписуватиме круг нього хіба ж такі кола… І вперед, і назад.

— Іди-но посидь трохи біля вогню, — сказав Чак. — Це ж чистий жах, як він тебе двигонув.

Джонні дав одвести себе до вогнища. У ніздрі вдарив ядучий дух паленої гуми, і його аж трохи занудило. І Боліла голова. Над лівим оком він відчував оту незвичну блямбу. Здавалось, вона випиналася на цілу милю.

— Ти пам’ятаєш, хто ти і все таке інше? — запитав Білл.

— Ну звісно. Звісно, що пам’ятаю. Зі мною все гаразд.

— А хто твої тато й мама?

- 4 -