«Мертва зона»

- 2 -

Він поволі їхав краєм ковзанки, мріючи навчитися ковзати задом наперед, як Тіммі Бенедікс, і прислухаючись до таємничого стугону й потріскування вкритої снігом криги обіч себе, до вигуків хокеїстів, до гуркоту суховантажної автоцистерни, що їхала через міст до гіпсового заводу в Лісбон-Фолзі, до гомону розмови дорослих. Чудово було жити на світі того ясного й морозяного зимового дня. Усе в Джонні було гаразд, ніщо його не тривожило, нічого не хотілося… ось хіба тільки навчитися ковзати задом наперед, як Тіммі Бенедікс. Поминаючи вогнище, він побачив, як ті кілька дорослих чоловіків передають один одному пляшку зі спиртним.

— Дайте і мені ковтнути! — гукнув він до Чака Спайєра, вдягненого у простору сукняну куртку та зелені фланелеві штани.

Чак вискалив зуби.

— Ану, катай звідси, малий! Онде матуся тебе кличе.

Шестирічний Джонні Сміт з усмішкою поїхав далі. З того боку, де понад ставком проходила дорога, він побачив і самого Тіммі Бенедікса, що спускався схилом у супроводі свого батька.

— Тіммі! — гукнув Джонні. — Диви-но!

Він повернув і незграбно поїхав задом наперед. Не подумав навіть, що їде просто туди, де грають у хокей.

— Гей, малий! — крикнув хтось. — Ану, з дороги!

Джонні не почув. Він навчився! Він ковзав задом наперед! Цілком раптово він уловив потрібний ритм. Уся річ була в тому, як рухати ногами…

- 2 -