«Сини Світовида»

- 1 -
Олесь Бердник Сини Світовида Повість-легенда ГЛАВА ПЕРША СТРАШНА ЖЕРТВА 1

Від лісового городища в’ється вужакою стежечка поміж чагарями, поміж товстелезними дубами, через глинища і вузлувате коріння, мимо співучих струмків і спокійних озер. Йде по тій стежці Глиця — молодий воїн, гарячий бесідник, безстрашний звитяжець. Тільки йде не так, як в дитинстві ходив, — з веселою галасливою ватагою ровесників то за грибами, то виганяти молодих лисиць з нір, то збирати малину в душні, гарячі дні передосінні. І не так, як в юнацькі роки, — з гострою рогатиною і тугим луком, — вишукуючи сліди вовків та ведмедів. Йде він безоружний, зганьблений — руки зв’язані за спиною, голова схилена донизу, спраглі вуста міцно зціплені…

Горді дуби хитають запитливо буйним гіллям, тривожно шепоче тремтячим листям осика, плакучі віти беріз, дивуючись, опускаються долу, гнівно гудуть дзвінкими голосами стрункі велети-сосни.

Чим завинив ти, Глице? Що поганого зробив своєму роду-племені? Чи скривдив старого діда або маленьку дитину, чи не допоміг вдові загиблого вояка, чи, може, затаїв у серці недобру думу про зраду?

Глиця піднімає обличчя вгору, і сонячні зайчики весело іскряться на його блідих щоках. Сірі очі молодого вояка щиро дивляться в голубінь ясного неба, що проглядає поміж верховіттями лісу.

- 1 -